Інформація
Вітаю Вас: Гость

Неділя,
21.10.2018, 07:52

Ви увійшли як Гость
Група "Гости"
ip: 54.92.160.119

Реєстрація Вхід
Зайти на сайт
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Всіх відвідувачів
Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Юридична адреса Центру творчості: вул. Медова, 3, м. Тернопіль, 46008  тел./факс (0352) 25-28-75, E-mail: Ternopil_omcnt@ukr.net

 ТОМЦНТ-ФЕЙСБУК

Новий проект центру народної творчості.

"СЛАВЕТНІ  ПОСТАТІ  ТЕРНОПІЛЬЩИНИ"

Мистецтво вічне, життя коротке — відомий афоризм, перекладений українською мовою із латинського ars longa, vita brevis (est). Названий крилатий вислів у скороченому варіанті зустрічається вперше в одному із «Діалогів» давньоримського філософа Луція Аннея Сенеки «De brevitate vitae».

Проект покликаний знайомити з митцями нашого краю.

Николишин Ігор Олексійович

Николишин Ігор Олексійович народився 25 липня 1962 року у місті Рогатин Івано-Франківської області. Закінчив місцеву школу.

У 1977-1980 роках навчався у Теребовлянському культосвітньому училищі (тепер – Теребовлянське вище училище культури), де любов до народного танцю йому прищепили Галина Александрович, Галина Гордій, Олександра та Анатолій Поліщуки.

У 1980-1984 роках навчався у Київському інституті культури ім. О.Корнійчука (хореографічний факультет). Його викладачами була плеяда талановитих особистостей: заслужений діяч мистецтв України, автор підручників та посібників з українського народно-сценічного танцю Кім Юхимович Василенко, артист балету, видатний балетмейстер, автор понад п’ятидесяти балетних вистав, заслужений діяч мистецтв України Микола Іванович Трегубов; артист Заслуженого академічного народного хору імені Г. Верьовки, заслужений артист України Олександр Петрович Колосок; випускниця Одеської хореографічної школи Тетяна Євгенівна Лазарчук (куратор групи) та ін. На одному курсі з Ігорем Олексійовичем навчалися Віктор Степанович Конкульовський, відомий хореограф-постановник Тернопільщини, Сергій Васильович Швидкий, знаний далеко за межами України балетмейстер сучасного танцю та режисер-постановник.

Із 1986 року Ігор Олексійович викладав хореографічні дисципліни у Теребовлянському вищому училищі культури, де заснував народний ансамбль танцю «Любисток» та упродовж тридцяти одного року був його незмінним керівником.

За високопрофесійну творчу діяльність у 1999 року отримав почесне звання «Заслужений працівник культури України».

Після створення у 2002 року Національної хореографічної спілки України Ігор Николишин, як провідний фахівець народно-сценічного танцю Тернопільщини, став головою Тернопільського обласного осередку.

У 2009 році очолив ансамбль танцю «Надзбручанка» Тернопільської обласної філармонії. За високі професійні досягнення під керівництвом Ігоря Николишина та з нагоди п’ятидесятиріччя ансамбль танцю «Надзбручанка» у 2011 році отримав статус «академічного». Того ж року на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної хореографії імені Павла Вірського ансамбль танцю «Надзбручанка» здобув першу премію.

2013 року Ігор Олексійович залишив «Надзбручанку», але продовжив творчу співпрацю. Його постановки посіли вагоме місце в репертуарі колективу (просякнуте гумором хореографічне дійство «Вечори на хуторі біля Диканьки», віртуозна композиція «Козацькі забави», створений на основі фольклору Борщівського краю танець «Дзюмбалики» та ін.).

Працюючи у «Надзбручанці» І. Николишин не припиняв керувати ансамблем народного танцю «Любисток». Під його керівництвом «Любисток був частим учасником всеукраїнських і міжнародних конкурсів та фестивалів, бажаним гостем на європейських сценічних майданчиках.

В останні роки Ігор Олексійович очолював циклову комісію народної хореографії Теребовлянського вищого училища культури.

У вересні 2017 року Николишин заснував дитячу студію танцю при Теребовлянській мистецькі школі. Справу продовжили його колишні студенти.

«Ігор Николишин жив – як танцював: з ентузіазмом, високо піднятою головою, посмішкою, щиро, натхненно, не стримуючи польоту фантазії. Щорепетиції, щозаняття, щоконцерту віддавав студентам і танцю всього себе», – згадують колеги та студенти.

22. жовтня 2017 року Ігор Олексійович Николишин передчасно пішовши з життя та назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його любив та знав; у поставлених ним танцях, що увійшли до скарбниці народно-сценічного хореографічного мистецтва України.

Даниною пам’яті видатному Вчителю стала участь «Любистка» у V Всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної хореографії імені Павла Вірського у Києві., де студенти виконали дві танцювальні композиції,:«Калинові Медобори» та «Козацькі забави», поставлені Ігорем Олексійовичем, втілюючи у високому мистецтві всі його настанови. Також у V Всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної хореографії імені Павла Вірського брав участь Академічний ансамбль танцю «Надзбручанка» Тернопільської філармонії. Колективи «Любисток» і «Надзбучанка» були відібрані на гала-концерт, який проходив на сцені Національної опери України ім. Т.Г. Шевченка 22 листопада 2017 року. З танцем «Дзюмбалики» Академічний ансамбль танцю «Надзбручанка» став лауреатом першої премії. Ансамбль народного танцю «Любисток» став лауреатом і отримав диплом за третє місце у номінації К.

Вихованці І. Николишина сьогодні гідно продовжують його хореографічну справу у багатьох професійних колективах в Україні та за її межами.

Підготувала Ліна Горбунова (з матеріалу А.Підлипського)

МОХ Рудольф Іванович

Рудольф Іванович Мох — священик Української Греко-Католицької церкви, письменник – драматург , громадський діяч. Один із продовжувачів справи «Руської Трійці», діяч Головної Руської Ради, секретар «Руської Ради народної». Народився 16 квітня 1816 року у м. Бережани (Бережанський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Тернопільської області, Україна). Походив із міщанського роду, батько — українець, мати — полька. Навчався у Бережанській гімназії (1828—1834 рр.), Тернопільському єзуїтському ліцеї (за іншими даними — закінчив 1836 року гімназію), Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1841 (або 1842) р. 1842 р. рукоположений єпископом Львівським Григорієм Яхимовичем на священика. Розпочав пастирську працю у селі Завадка біля Калуша; працював у с. Лагодові коло Глинян (тепер Перемишлянського району Львівської області), далі — у селах Острів та Курипів недалеко Галича.
Після закінчення семінарії був активним у громадській роботі у 1848 р. — делегат «Головної Руської Ради»; предстаник «Головної Руської Ради» в Дрогобичі та Стрию, на вічі у Дрогобичі став одним із засновників культурно-освітнього товариства «Галицько-Руська матиця»; У жовтні 1848 р. — учасник «Собору руських вчених» у Львові; разом з Яковом Головацьким, Т. Глинським, Миколою Устияновичем виступав проти вживання букви «ъ», тобто проти «язичія». Також ініціатор створення «Кружка руських місіонерів», «один із головних апостол», який проводить серед народу антиалкогольну пропаганду, бере участь у з'їздах та нарадах учених, сприяє поширенню освіти, культури, хорового мистецтва. Виступав проти намагань намісника Аґенора Ґолуховського ввести латинську азбуку в українське письмо. Часто виступав у пресі зі статтями, у яких обстоював необхідність згуртування народу в боротьбі за свої права, вів активну місіонерську діяльність, був одним із пропагандистів тверезості. До смерті Рудольф Мох служив церкві та людям, які, вражені його великим ораторським мистецтвом, шанобливо називали Моха «наш проповідник».
Помер 12 лютого 1892 року в с. Острів (Австро-Угорщина, тепер Галицького району Івано-Франківської області, Україна). Похований на сільському цвинтарі. 
ТВОРЧІСТЬ
Р. Мох — автор перших оригінальних драматичних творів Західної України, також панегіричного, моралістичного і сатиричного характерів. Його збірка поезій «Мотиль» (1841) — друга в Галичині після «Русалки Дністрової» книжка, написана українською народною мовою.
Автор віршів українською народною мовою панегіричного та описово-моралістичного змісту (збірка «Мотиль», 1841). В газеті «Зоря галицька» виступив із сатиричним віршем «Розпука орендарська над селянами, котрії до розуму приходять» (1848) і фрагментами драми про скасування панщини в Галичині «Терпен — спасен» (1849). Кріпосне лихоліття, безпросвіття галицького села показані в п'єсах «Справа в селі Клекотині» (1849), названій І. Франком «першою пробою української комедії в Галичині», і «Пам'ятка 3 Мая 1848» (1878). Соціально-побутова віршована драма «Опікунство» була поставлена в українському галицькому театрі (1864). У 1841 р. вийшла друком його збірка віршів «Мотиль», що стала другою після «Русалки Дністрової» книгою, виданою українською мовою, і була позитивно оцінена Іваном Франком. 1848 р. появилась друга збірка поезій «Стихотворенія».
«Галицьким Котляревським» називали сучасника о. Р. Моха. Це були перші оригінальні драми в галицькій літературі, що гостро піднімали питання життя людей краю, поневолених панщинзняною повинністю, порушували ряд проблем соціального змісту.

Підготувала Юлія Дуньчак

БАРВІНСЬКИЙ Осип Григорович

Народився 29 вересня 1844 року, у селі Шляхтинці, Тернопільського району, Тернопільська область — помер 8 лютого 1889, у селі Сервири, нині с. Сировари Зборівського району, Тернопільська область) — український священик і письменник. Син Григорія Барвінського. Брат Володимира, Івана, Іполита й Олександра Барвінських. Закінчив німецькомовну Першу Тернопільську гімназію (1866р.), духовну семінарію у Львові (1871р.). Від 1871 року — парох у селі Острів біля Тернополя, згодом на Зборівщині — у Пліснянах і Гарбузові, Сервирах (1878—1889рр.). ТВОРЧІСТЬ
Літературну діяльність почав у духовній семінарії, виступаючи у львівських часописах «Правда», «Діло», «Нива», «Вінок». У видавництві «Просвіти» вийшли його популярні книжечки та статті з порадами для селян на господарські теми. Автор трагедії «Павло Полуботок, наказний гетьман України» (видана 1887р. у Львові) та драми «Чернігівка» (за повістю М. Костомарова). Незавершеними залишилися п'єси Барвінського «Тиміш Хмельницький», трилогія «Іван Виговський», у рукопису історична повість «За правду і волю». Автор поеми «Гаврилова рада», оповідань, наукових праць. Переклав і видав сербські народні пісні «Косове Поле» і «Сон цариці Милиці» (187р., 1875р.). Записи народних пісень, які зробив Барвінський (козацькі та бурлацькі — у Шляхтинцях), опубліковані (1905—1907рр.) у збірнику «Русько-народні галицькі мелодії» П. Бажанського і зберігаються у Літературно-науковій бібліотеці.

Підготувала Юлія Дуньчак

 ВІТЕНКО ОЛЕКСАНДР ЛУК’ЯНОВИЧ

Народився 14 жовтня 1893 року у Кременці. У 1908 році закінчив Кременецьке двокласне училище. Займався самоосвітою. Працював канцеляристом та бухгалтером. Фольклор записував із 20-х років. Зібрав понад 1500 народних пісень різних жанрів, а також легенди, казки, бувальщини, анекдоти, прислів’я, загадки. Свої записи передав у фонди Інституту мистецтвознавства фольклору та етнографії у Києві та до Кременецького краєзнавчого музею.

Написав етнографічні нариси про обжинки, замовляння, христини.

Друкував народні пісні у збірниках Інституту мистецтвознавства фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН України: “Жартівливі пісні” (1967), “Коломийки” (1969), “Танцювальні пісні” (1970), “Чумацькі пісні” (1976), “Пісні Тернопільщини” (К. 1989).

Помер Олександр Лук’янович Вітенко 16 грудня 1973 року у Кременці.

 

Підготувала Богдана Сененька 

БЛАЖКЕВИЧ ІВАННА ОМЕЛЯНІВНА

Народилася 9 жовтня 1886 року у селі Денисів Козівського району. Письменниця, фольклорист, етнограф. Народні пісні записувала з 1900 року, завершила етнографічну працю “Село Денисів”, до якої увійшли цікаві пісенні зразки.

Один екземпляр фольклорних та етнографічних матеріалів у 1971 році передала у фонди Інституту мистецтвознавства фольклору та етнографії
ім. М.Рильського АН України.

Зібрані Іванною Блажкевич твори друковані у книгах “Пісні Тернопільщини” (К. 1989, 1993).

Померла Іванна Омелянівна Блажкевич 2 березня 1977 року у Денисові.

 

Підготувала Богдана Сенеька

Нестор Остапович Нижанківський

 

Нестор Нижанківський народився 31 серпня 1893 року в місті Бережани у сім'ї композитора, диригента, греко-католицького священика Остапа Нижанківського. Середню освіту здобув у Стрию, навчаючись у гімназії. Потім навчався у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка у Львові.

Був одружений з Меланією Семакою, котра пройшла з ним увесь життєвий шлях.

Формування композиторської майстерності Нижанківського відбулося на еміграції у Віденській музичній академії (клас Й. Маркса), яку закінчив, здобувши ступінь доктора філософії.

Під час Першої світової війни був призваний до війська, потрапив у полон, звідки повернувся 1918 року. Пізніше Нижанківський навчався у Празькій консерваторії у Вітезслава Новака, яку закінчив у 1926 році написанням фортепіанного тріо мі мінор.

Від 1928 року Нижанківський включився у музичний процес Західної України, посівши посаду викладача Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові.

Композитор був членом музикологічної секції НТШ (Наукового товариства імені Тараса Шевченка), музичним критиком газети «Українські вісті», співорганізатором і першим головою Союзу українських професійних музик (СУПРОМ).

Витонченість і різноманітність ліричних образів споріднюють Нижанківського-композитора з Василем Барвінським (є певна подібність у типах фортепіанної фактури, повнозвучної і водночас прозорої, у гармонічних засобах, загалом не складних, проте наділених певною гостротою і насиченістю звучання, сміливістю тональних зіставлень). Показові щодо цього більшість його романсів («Жита» й «Прийди, прийди» на слова Олександра Олеся, «Снишся мені» на слова Богдана Лепкого), а також фортепіанні п'єси, такі як «Вальс», «Інтермеццо», «Спомин», поетичний хор «Галочка» на слова М. Обідного.

Образний обрій Нижанківського не обмежений музичністю. З початку 1920 року в його музичних творах дедалі помітнішою стала епічна виразність, зокрема у солоспіві «Грай, трембіто» на слова Романа Купчинського. Вершиною втілення епічного змісту була його хорова поема «Наймит» на слова Івана Франка (1933), написана під впливом кантат Станіслава Людкевича. Цей твір увійшов до скарбниці духовних надбань українського народу. В ній композитор музичними засобами відобразив мрію українців про майбутню свободу для всіх і кожного.

Успіхом увінчалася робота Нижанківського для театральних вистав, зокрема його музикою до комедії Ю. Косача «Кирке з Льолею», яку 1938 року поставив у Львові Театр імені Івана Котляревського. Один із рецензентів писав: «… Нестор Нижанківський дав зразок справді доброї, влучно продуманої, ілюстрованої музики. Бо й формою вона легка, нескомплікована, і в концепціях проста, але вповні переконуюча і характеристична для композитора і самої комедії. Стрічаємося тут з добре розв'язаною проблемою т. зв. легкої та проте мистецької музики…»

У доробку композитора Нижанківського є також твори для дітей: «Марш горобчиків», «Староукраїнська пісня», «Коломийка», «Івасько грає на чельо», «Гавот ляльки». Працював композитор і над обробкою народних та стрілецьких пісень: «Чом ти мені, дівчино мила», «Ой зацвіла черемшина», «Ой у полі», «Про Нечая», «Ой там за горою», «Прийди, прийди», «Засумуй, трембіто».

В історію української музики він увійшов ще як піаніст і музичний критик. Помер Нестор Нижанківський 2 квітня 1940 року в Лодзі, (Польща). Там і похований.

У листопаді 1993 року прах Нестора Нижанківського перепоховано на цвинтарі м. Стрия, недалеко від гробівця його батьків.

 
Підготував Іван Виспінський

ІВАН МИСЬКІВ

Іван Миськів народився 1 вересня 1940 року в с. Нові Петликівці Бучацького району Тернопільської області. Навчався у Теребовлянському культурно-освітньому училищі та Київському інституті культури. Викладач-методист Бережанської державної школи мистецтв. Диригент, композитор, аранжувальник. Керував аматорськими вокальними ансамблями, естрадним оркестром Бережанського районного будинку культури та сімейним ансамблем «Консонанс». Багаторічний, незмінний акомпаніатор народної аматорської хорової капели «Боян» Бережанського районного будинку культури, хорів автотранспортного підприємства, лісового господарства. Засновник та керівник аматорських колективів на підприємствах та у державних установах Бережанщини. Автор збірок оригінальних вокально-хорових творів, перекладень, обробок для акордеона і баяна, фортепіано, скрипки, оркестру народних інструментів. Крім різножанрових вокальних творів, створив понад 20 пісень, присвячених Бережанам та героїці Січового стрілецтва у боях на горі Лисоня. Заслужений працівник культури України. Нагороджений Почесними грамотами Міністерства культури України, управління культури обласної державної адміністрації та відділу культури районної державної адміністрації. Рішенням сесії Бережанської міської ради 26 травня 2016 року Івану Миськіву присвоєно звання «Почесний громадянин м. Бережани». Проживає у Бережанах.

 

Підготував Олексій Лещишин

 

Годинник
Київ
Календар
«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Прогноз погоди

Тернопіль © 2018
Хостинг від uCoz