Тернопільський центр народної творчості - Інтерв'ю
Інформація
Вітаю Вас: Гость

Середа,
29.03.2017, 10:23

Ви увійшли як Гость
Група "Гости"
ip: 54.161.138.15

Реєстрація Вхід
Зайти на сайт
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Всіх відвідувачів
Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Інтерв'ю

Інтерв'ю

ФОРМУВАННЯ НОВОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПАРАДИГМИ:

РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ

У статті проаналізовано нинішній стан галузі культури,

її самодостатні процеси, внутрішній рух,

а також подано пропозиції з реформування системи організації аматорського мистецтва

в умовах децентралізації державного управління.

 

Традиційне розуміння художньої самодіяльності, її функції та мети, яке існувало протягом десятиліть, витворило своєрідну суспільну думку, відповідну теорію і практику чи навіть цілий світогляд декількох поколінь аматорів, які впевнено, а головне, звично йшли наїждженою дорогою, вибиваючи глибокі колії, з яких нині більшість не в змозі вискочити, хоч і розуміє, що саме вона, тісна колія, сковує їх рух і не дає можливості вибрати потрібний напрямок.

Що ж, звичка – друга натура і позбутися її чи хоч би дещо змінити – досить важко. Напевно тому, ми маємо так багато протиріч, які зросли на ґрунті сучасних потреб і невідповідності звичних, хоч і недосконалих, державних програм минулого, на основі яких формувалася ідея як засіб, що виправдовував затрати. Відсутність ідеї взагалі, а не тільки як засобу, не потребує, зрозуміла річ, і затрат. Можливо, саме тому аматорська діяльність чи не в найкритичнішому стані не тільки в галузі культури, а й в гуманітарній сфері загалом.

Досліджуючи внутрішній рух культури, самодостатні органічні процеси, культурологи доходять висновку, що ми живемо в добу загальної інфляції культурних цінностей. Як на мене, явище закономірне і ради на то нема, особливо в Україні. Можливо, проводити реанімаційні заходи й не варто, але інтенсивна терапія вкрай необхідна.

Радикальні зміни, які сталися в державно-суспільному житті українського народу, так і не мають великого впливу на розвиток та відродження української національної культури. Сумно, але складається враження, що на державному рівні робиться якраз все для того, щоб від української національної культури залишилася тільки сіра холодна тінь і ностальгічний спогад патріотів.

Здебільшого відродження, збереження і відтворення народних традицій стає черговим і дешевим гаслом влади. Поверхове бажання зберегти українську культуру зводиться лише до показовості. А тим часом глобалізаційні процеси, що відбуваються в сучасному світі, породжують не тільки переваги цивілізації, а й небезпеку збіднення і втрату культурно-мистецького розмаїття людства. Тому багатство, яким володіє наш народ, зобов’язує суспільство і державу берегти його та створювати умови для розвитку народної творчості.

Декому з державних діячів вигідно порівнювати нашу роботу з системою організації аматорського мистецтва в європейських країнах. Та маю великий сумнів у тому, що десь існує науковий порівняльний аналіз національної культурної спадщини, що збереглася в Україні та світі. Володіючи таким багатством, будь-яка країна доклала б усіх зусиль для того, щоб не тільки зберегти, а й примножити свій національний скарб, навіть в період найбільшої економічної кризи.

В умовах загальнодержавних негараздів сфера культури чи не найбільш обділена увагою. Явище закономірне: нема хліба – не до видовищ. Держава спрямовує зусилля на вирішення економічних проблем. А тим часом дух запустіння й занепаду панує у сільських та містечкових клубах. Багато закладів культури, аматорських колективів взагалі припинили свою діяльність. Зрозуміло, що до такого стану призвело щорічне зменшення бюджетних асигнувань у розвиток художньої самодіяльності.

Із здобуттям самостійності культура в нашій державі перестала виконувати функцію ідеологічного рупора для єдиної керуючої партії. Про непотрібний рупор забули, тож заклади культури опинилися перед вибором: або припинити існування, або у нових надзвичайно складних умовах, все ж таки шукати шляхи до виживання. Окремі (здебільшого в містах) правильно зорієнтувались, відкривши недержавні агенції, студії звукозапису тощо. Однак, це тільки окремі.

Очевидно, причиною нинішньої кризи є не лише нестача бюджетного фінансування. Біда в тому, що більшість працівників культури не готові до життя в ринкових умовах. Люди, які є продуктом тоталітарної системи, на жаль, дуже далекі від ринкових відносин. Та час, в якому судилось нам жити, обираємо не ми, його веління – закон. Або ми в цих умовах знаходимо шляхи до самореалізації та розвитку, або ж змінюємо професію. Багато молодих так і зробили. Щодо старших, то вони не зраджують, сидять в напівпорожніх клубах на пів або й чверть ставки. Рахуючи мізерні копійки, вони ще надіються на прихід кращих часів.

Не маючи своєї держави протягом століть, українці зуміли підняти аматорський рух до рівня професійного різножанрового мистецтва, а на
26-му році української незалежності ситуацію, у якій ми опинилися, можна назвати «культурним шоком». Видається мені, що не в одному місці собака закопана…

Аналіз роботи аматорських колективів Тернопільщини протягом багатьох років, дає можливість, до певної міри, простежити за процесами, що відбуваються у художній самодіяльності та в культурі загалом. Погляди тут різні: від песимістично-розпачливих до заспокійливо-лагідних, мовляв, складнощі є, але все ж таки культура живе. Справді, живе, наперекір усьому, живе завдяки відданості та самопожертві багатьох подвижників, яких в нашому народі немало.

Після відновлення незалежності перед Україною постало важливе завдання відродження та розвитку національної культури. Економічні кризи та політична нестабільність не сприяли процесу культурного поступу. Протягом усього періоду української державності не закладений навіть фундамент національного суспільства, наріжним каменем якого була б наша тисячолітня культура.

Відсутність cучасних дієвих державних програм, слабке фінансування галузі, збайдужілість українців, несприйняття обмеження ролі держави в організації аматорської діяльності, домінування чужої культури, ностальгія за минулим окремих верств населення призвели до того, що формування нової культурної парадигми, яка б відповідала реаліям посттоталітарного суспільства і, будучи національно зорієнтованою, органічно вписувалася у світові культурні процеси, так і не відбулося.

Мережа закладів культури, яка збереглася з радянських часів, не використовується як інструмент поширення нових сенсів, не проведено її мапування, оцінку технічного та кадрового потенціалу, не відбулося перетворення цих закладів на інформаційно-культурні центри місцевих громад. Немає системного підходу у питаннях обліку, охорони і використання багатої та розмаїтої історико-культурної спадщини народу. Як наслідок, вона зазнає дедалі більших руйнувань, стаючи об’єктом зловживань і корупційних дій.

Культура сприймається як царина, що розвивається сама по собі й не потребує підтримки, як об’єкт чогось розважального, необов’язкового і часто зайвого. Крім того, її не розглядають як частину економіки, не враховуються інноваційні можливості і поступовий перехід частини культурних практик із дотаційної до прибуткової сфери.

Ціннісні орієнтири, засвоєні за часів авторитарного суспільства, гальмують реформи. Культурна політика повинна стати змістовною основою процесу реформування української держави. Включення культури в усі політичні й державні програми у сфері розвитку та реформування має стати нормою.

Пріоритети реформи мають на меті перехід від жорсткої ієрархічної, централізованої моделі та командних методів управління в культурі до горизонтальної, учасницької моделі відкритого доступу, яка передбачає:

  • розвиток спроможності особистості (через розмаїті форми освіти) та спроможності суспільних інститутів;
  • активну участь фахового середовища (експертів) в обговоренні та ухваленні рішень;
  • прозорість прийняття рішень і підзвітність тих, хто ці рішення приймає;
  • систему взаємовідносин у суспільстві на засадах відкритого доступу (тобто справедливі рівні можливості у доступі до послуг чи ресурсів; конкуренція не привілеїв, протекцій і корупції, а компетентності й фаховості; змагання за прихильність не можновладців, а споживачів).

Тому нам вкрай потрібно:

  • провести інвентаризацію та модернізацію мережі закладів культури;
  • запровадити нові форми діяльності клубних закладів і культурно-освітніх центрів з урахуванням досвіду європейських держав та впровадження сучасних інформаційних технологій;
  • створити єдину уніфіковану базу даних про діючі аматорські колективи, клубні об’єднання та базову мережу клубних закладів;
  • створити систему грантованої підтримки для заохочення успішних закладів культури і поширення кращого досвіду їх діяльності;
  • розширити можливості закладів культури для провадження самостійної фінансової та господарської діяльності.

Одним із наслідків реформи децентралізації влади має стати не стільки державна, скільки суспільна модернізація. Адже децентралізація передбачає розвиток громадської ініціативи і звуження сфери державної компетенції. При цьому важливим є дотримання балансу між «громадським» і «державним» компонентом, оскільки безконтрольна децентралізація створює ризик некерованості соціальної системи. Таким чином, запорукою успішної реалізації реформи децентралізації має стати ефективний діалог держави і громадянського суспільства.

 

 

 

Годинник
Київ
Календар
«  Березень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Прогноз погоди

Тернопіль © 2017
Хостинг від uCoz